Дослідження Маріанської западини

 

23 січня 1960 року стало визначним днем в історії дослідження океанів. Швейцарський океанолог Жак Пікар і лейтенант ВМС США Дональд Волш здійснили неймовірний науковий подвиг: вони досягли найглибшої точки Світового океану – дна Маріанської западини, що на той час вважалося майже неможливим. Використовуючи батискаф «Трієст», двоє дослідників занурилися на глибину 10 918 метрів у точку, відому як Безодня Челленджера. Це був не лише технічний прорив, але й великий крок у вивченні таємничих глибин Землі.

На дні Маріанської западини дослідники провели близько 20 хвилин. Попри обмежені можливості спостереження через невелике вікно, вони зафіксували дивовижне відкриття: на глибині, де тиск в 1000 разів перевищує атмосферний, існує життя. Вони побачили плоских риб та інших морських мешканців, що вказувало на неймовірну адаптацію до екстремальних умов. Цей рекорд тривалий час залишався неперевершеним, і лише в 2012 році режисер Джеймс Кемерон повторив занурення до Безодні Челленджера. Однак «Трієст» і його екіпаж стали першопрохідцями у вивченні найглибших частин океану, назавжди змінивши наше розуміння про межі можливого.